"Український Псалтир" М.О. Максимовича як феномен вітчизняної біблеїстики: кілька запитань до тексту[1]

Статтю присвячено кільком малодослідженим сторінкам з історії українських перекладів Біблії.

Вступні зауваження. Нещодавно ми святкували столітню річницю публікації першого повного перекладу Біблії українською мовою. Ця подія виявила суттєву ознаку вітчизняної культури, яка ріднить її з іншими національними культурами європейського християнського світу. Адже для усіх без винятку християнських народів інтеграція біблійного слова - і як сакрального тексту, що увиразнює та опредметнює практику взаємодії зі священним світом, і як артефакту, що є ретранслятором тисячолітнього духовного та суспільного досвіду людства, - ставала смислоформуючим стрижнем поступу тієї чи тієї національної культури, духовності, суспільної та особистої моральності, врешті-решт - навіть розвитку форм соціального побуту, оскільки останні завжди визначалися біблійними моральними й суспільними ідеалами та цінностями.

Згадаймо хоча б, як ціла низка європейських народів, отримавши кілька сотень років тому зусиллями своїх релігійних реформаторів переклади Святого Письма рідною мовою, започаткували фактичний розвиток національних книжних мов та національних літератур. Або як насправді надприродна ідея рівності усіх людей перед Богом та цінності кожної людини як носія образу Божого, виплекана на грунті довіри до біблійних істин про створення світу та людства, стала джерелом бурхливого поступу у галузі права та політики і втілилася у славнозвісні хартії та декларації.

Тож шлях українців до Біблії, а особливо - до Біблії рідною мовою, вартий того, щоб стати предметом особливої, тривалої, прискіпливої уваги та ретельного, докладного, ґрунтовного дослідження - в усіх його моментах та сюжетах.

Окрім суто історичного, суто академічного інтересу до "минувшини", ця теза зміцнюється ще й тією доволі суворою духовно-інтелектуальною, культурно-політико-ідеологічною та, мабуть, і моральною обставиною, що цей шлях подосі не може вважатися до кінця пройденим.

Науково-історичне відтворення та філософсько-культурологічне осмислення цього досвіду має важливе теоретичне значення. Насамперед через свою новизну на нинішньому відтинку розвитку української історичної та гуманітарної науки. По-друге, тому, що цей досвід дасть змогу розширити горизонти знань про тенденції розвитку української духовної культури, залучити новий дослідницький матеріал і розширити межі як літературного, так і культурно-історичного контексту для аналізу. Практична важливість виявляється як в інституційному, так і у культурно-просвітницькому вимірах, у можливості зробити внесок у відновлення тяглості духовно-інтелектуальної традиції, упродовж століть пов'язаної з життям українського народу.

Специфіка літературної та джерельної бази дослідження, в рамках якого написана ця стаття, великою мірою визначається наявними лакунами, спричиненими відомими ідеологічними орієнтаціями, що панували в Україні не лише у радянський період, а й за часів Російської імперії. Лише останніми роками вітчизняна гуманітарна думка повертається до вивчення біблійного тексту в контексті духовної культури українців. Проте навіть реконструкцію історії біблійних перекладів годі вважати завершеною. Трохи більше, але так само недостатньо, зроблено на ниві літературознавчого аналізу біблійних мотивів в українській літературі.

Нині вже виконано або виконуються розвідки, присвячені ролі києво-могилянської та київської духовно-академічної традиції у процесі становлення біблеїстики на теренах України; питання історії біблійних перекладів українською досліджуються та висвітлюються у навчальних та популярних публікаціях. Спостерігаємо сплеск інтересу до становлення української традиції перекладання Святого Письма, пов'язаний передовсім з історією творення першого повного українського перекладу. У цьому контексті останнім часом висвітлювалася насамперед творчістьП. Куліша та І. Пулюя [1]. Слід також відзначити спроби представити узагальнений огляд історії та специфіки біблійних перекладів українською мовою [2], в тому числі не позбавлені тенденцій до ідеалізації та міфологізування [3].

Утім, цілісна та послідовна реконструкція традиції перекладання Біблії українською мовою, історії спроб введення біблійного слова до українського мовного простору і водночас залучення української мовної культури до оформлення та освоєння смислового простору біблійної думки вимагає однаково уважного ставлення до кожного такого починання, від найперших, особливо здійснюваних у найнесприятливіші для української культури часи. Саме тому, відзначаючи вже майже хрестоматійне посилання у цьому зв'язку на перекладацьку та літературно-художню творчість Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, наголосимо, що питання ґрунтовного аналізу творчості названих велетнів української культури, а також низки діячів менш відомих, але важливих своєю працею, залишається відкритим.

Через це і з'явилася ця розвідка. В ній із творенням українського біблійного слова пов'язане прізвище, вельми відоме в українській історії та культурі. І потрапило воно у поле нашого зору завдяки дослідницькій зацікавленості історією київської біблеїстики. Великою мірою саме через цю заанґажованість нами спочатку було некритично засвоєне одне твердження відомого богослова та історика релігії; в ході подальшого дослідження траплялися і свого роду дослідницькі спокуси, і розчарування, але разом з тим - і відчуття очищення новим знанням та наукової спокути. Далі спробуємо описати пройдений шлях та викласти певні результати - хоч би у першому наближенні, разом із зазначенням незробленого та залишеного на майбутнє - з надією і цікавістю.