|
Традиції богослужебного життя українських лютеран 1 г., 5 мес. назад
|
|
Присвячується вірним Української Лютеранської Церкви.
Олег Стецюк
Традиції богослужебного життя українських євангеликів
Вступ
Слава Ісусу Христу!
Улюблені діти Божі! Протягом століть український уклад літургійного буття милує погляди людей, які у тій чи іншій мірі поєднані із літургійними [1] традиціями громади. Яскраве убрання Церкви, величне співання християнських псалмів, надзвичайна ментальність християнського мислення — все це захоплює дух багатьох людей, підносячи його до небесних вершин. Але кожна вершина має свої підніжки. Підніжком літургійного оформлення богослужебного життя стала маленька єрусалимська горниця, в якій після дня зішестя Святого Духа були зібрані Апостоли та послідовники воскреслого Христа Ісуса. Їхні надії та сподівання були об’єднані і просякнуті Словом Євангелія, котре стало животворчою силою людського спасіння.
Перші християнські зібрання були обрамлені простою формою літургійного життя, яке було напоєне не стільки зовнішнім убранням, але внутрішнім характером літургійного співіснування. Святий Лука у Книзі Дій святих Апостолів, висвітлюючи початок діяльності християнських спільнот, ділиться своїм враженням, спостерігаючи літургійний настрій послідовників Сина Божого: "...кожного дня перебували вони однодушно у храмі, і, ломлячи
хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній простоті" [2]. Які приємні та теплі спогади лунають із вуст сподвижника Апостола Павла – однодушність, радість, сердечна
простота богослужебного буття! Саме із цих складових і постає новозавітна літургійна традиція оформлення богослужебного життя євангеликів.
Але від дня першого богослужіння у горниці і до цього дня минуло багато-багато століть, якими літургійна форма пройшла, зростаючи і розвиваючись. Простенька форма богослужіння, вбираючи у себе найкращі якості і прояви людської особистості, з часом перетворюється на видовищну літургійну форму, яка стає урочистою відповіддю на виправдання в Ісусі Христі. Літургійна скарбниця Церкви наповнюється витворами мистецтва, які стають, немов дорогоцінні перлини в окрасі богослужебного життя.
Архітектура, іконопис, символізм, вірші, пісні, внутрішнє убрання церкви та інше набувають особливого статусу в культурі окремого людського суспільства, охоплюючи різні сфери його
життєдіяльності. Й сьогодні важко собі гіпотетично уявити суспільне буття українців, яке не розчинене у літургійних традиціях Церкви.
І тому, шануючи любов українського народу до літургійної форми і визнаючи її як провідника культури суспільного мислення, літургійний комітет пропонує кожному читачеві часопису "Стяг" присвятити свій вільний час дослідженню традицій богослужебного життя українських євангеликів. І нехай хвилини, що будуть присвячені вивченню цієї теми, будуть для кожного українського євангелика благословенням у вічне життя, що дарується у
Спасителеві Ісусі Христі.
Святе богослужіння
Святе богослужіння, яке щонеділі об’єднує українських євангеликів, пропонуючи їм порядок осмисленого ведення служіння, має свою сутність, навколо якої вибудовується вся форма богослужебного діяння. Все, що ми бачимо, переступаючи поріг церкви, називається зовнішнім убранням, або традицією обрамлення святого богослужіння. Але форма, оформлення, традиція насправді є наслідком внутрішнього життя богослужіння. І тому для того, щоби вірним чином сприймати богослужебні традиції Церкви, нам необхідно знати, бачити, розуміти: а) сутність або природу християнського богослужіння; б) призначення християнського богослужіння; в) головні функції християнського богослужіння; г) головні наслідки християнського богослужіння.
а) Сутність святого богослужіння
Святе новозавітне богослужіння зароджується викупною смертю і славним воскресінням Сина Божого, Ісуса Христа. Необхідно звернути нашу увагу на те, що богослужебна новозавітна субстанція [3] не стає логічним продовженням старозавітної форми богослужебної діяльності, але зачинається, народжується і виформовується виключно на Христовому замісницькому послухові, яким досягається досконала праведність для усього людства.
Таким чином, духовні смислові імпульси, якими живиться християнське богослужебне життя, необхідно відшукувати, дивлячись на голгофський хрест Господа Ісуса, Який стає
примиренням людства із Отцем Небесним. Основуючись на здійсненій реалії Божого виправдання усього людства, ми вибудовуємо логічний зв’язок між причинами і наслідками
богослужебного буття: а) причина: Бог у Сині Своєму примирив світ із Собою Самим; б) наслідок: і тому примирене людство має право співіснувати із Богом своїм у Церкві, яка є Тілом Господа нашого, Ісуса Христа. Саме у таких реаліях сприйняття видатний
лютеранський богослов, душпастир Теодор Ярчук осмислював природний смисл богослужебного життя, зазначаючи: "...Він [i]Христос Ісус.[/i] — Прим. автора] є одиноким
Посередником між Богом і людьми (1 Тим. 2:5) і Священиком завжди (Євр.7:3), віддавши Себе Самого за нас на жертву і на посвяту Богові (Ефес. 5:2), і одним жертвоприношенням
удосконалив навіки Він тих, хто освячується (Євр. 10:14). Через Нього всі ми маємо в одному Дусі доступ до Вітця. Через Христа, ставшись і самі Божими священиками, усі віруючі в Нього лучаться..." [4].
б) Призначення святого богослужіння
На третій день після голгофської смерті Син Божий, воскресши із мертвих, проголошує всьому людству Своє славетне Божественне синівство; проголошує достатність Своєї викупної жертви; проголошує величну перемогу над дияволом, гріхом і смертю; проголошує і доводить істинність Своїх слів. День Воскресіння Господа Ісуса Христа стає глобальним проголошенням, масштабною проповіддю того, що відбулося у Божому світосприйнятті. Виходячи із Христового Воскресіння, святе богослужіння успадковує та вибудовує головну функцію свого прямого призначення – проголошення, висвітлення факту Божого
виправдання усього людства та забезпечення застосування заслуг Христових виправданим людством.
в) Головні функції святого богослужіння
Прямі, головні функції святого богослужіння витікають із головного призначення святого богослужіння і виявляють себе у наступному:
1. Причинні функції:
- проголошення Божого прощення і виправдання, яке пропонується і забезпечується у Святому Євангелії та у святих таїнствах;
- проголошення благодатної дії Святого Духа, Який через засоби благодаті [5] кличе, відроджує, освячує і зберігає навернених для вічного життя у Божому Царстві.
2. Наслідкові функції:
- заохочування віруючого люду до молитовного спілкування і поклоніння Богові, що спасає;
- заохочування віруючого люду сповідувати і триматися істин Божих;
- заохочування віруючого люду покладатися повною вірою на обітниці Божі, якими втішається віруюче серце;
- заохочування віруючого люду відповідати Богові на Його любов хвалою і прославленням.
г) Головні наслідки святого богослужіння
Кожна людина, відповідно до свого становища і статусу перед Богом, прийшовши на святе богослужіння, підпадає під благодатний вплив Святого Євангелія, яким вона кличеться,
відроджується, освячується і зберігається відповідно до свого становища і статусу.
Невіруюча людина Святим Духом у Святому Євангелії кличеться до нового, духовного життя, отримуючи благодатні дари, щоб "...знати і розуміти духовні правди, бажати та робити те, що є духовно добрим, і особливо вчинена приймати та насолоджуватися
вигодами викуплення, яке є в Христі Ісусі..." [6]. Відроджена Святим Духом у Святому Євангелії людина втішається фактом Божого виправдання і заохочується до освячення, яке є
відновленням Божественного образу, що означає скидання "...старої людини з її лихими нахилами та ділами..." [7] і зодягання у нову людину, котра ходить "...перед Богом в
обновленні життя" [8]. Розуміння благодатних наслідків у ставленні, діянні Бога по відношенню до грішної людини спонукає присутніх на святому богослужінні залишатися у благодатному спасінні, що забезпечується у повній мірі в Ісусі Христі.
Організація богослужебного життя
а) Час проведення святого богослужіння
На відміну від Мойсеєвого церемоніального закону, який регулював богослужебне життя Старозавітної Церкви, віруючі новозавітного періоду не отримали від Господа Ісуса Христа
чітких вказівок відносно регулювання часу проведення святих богослужінь. Послідовники Сина Божого дивилися на питання часу проведення богослужіння як на питання, яке повинно було найкращим способом зорганізувати зібрання, на якому Слово Євангелія могло б досягати якомога більшої кількості тих, хто виявляв бажання відвідати зібрання.
Спостерігаючи богослужебне життя християн апостольського періоду, ми можемо бачити певні характерні особливості, що показують ставлення євангеликів до часу проведення святого богослужіння. Святий Лука, описуючи богослужебну практику Єрусалимської Церкви [1], звертає нашу увагу на те, що послідовники Господа Ісуса Христа використовували будь-яку можливість для того, щоби зібратися разом і послухати науку апостольську, стати причасниками Таїнства тіла і крові Господньої та вознести спільні молитви до престолу Божої благодаті: "І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах" [2]. Грецьке дієслово "перебували" у своєму перекладі має
смислове значення "перебувати постійно" [3], а це нам може вказувати на те, що християни апостольського періоду не були залежні від якогось церемоніального закону, котрий установлював певні часи для проведення молитовних зібрань, а навпаки, християни апостольського періоду у своєму прагненні згуртовуватися навколо Слова Євангелія керувалися бажанням перебувати під благодатною дією Слова Євангелія, яке за своєю
сутністю забезпечувало і забезпечує кожну людину всім необхідним для успадкування вічного життя в Божому Царстві.
Сьогодні українські євангелики у своїх питаннях щодо регулювання богослужебного життя тримаються апостольської практики проведення церковних зібрань, виходячи із концепції,
що час проведення богослужіння повинен забезпечити переважну більшість бажаючих найкращим способом почути спасаюче Слово Євангелія, "...бо ж вона — сила Божа на спасіння кожному, хто вірує..." [4].
б) Місце проведення святого богослужіння
Виходячи із розуміння сутності святого богослужіння, українські євангелики сприймають місце проведення богослужіння як можливість його провести. Такий принцип ставлення до місця проведення богослужіння знаходить своє підтвердження в літургійній практиці Апостольської Церкви. Християни апостольського часу, збираючись навколо Слова Євангелія і святих таїнств, не обмежували себе якимось особливим місцем. Пріорітетним у духовному житті християн було бажання проголошувати Євангеліє і перебувати під благодатною дією Слова, а не знаходитися у певному, особливому місці. Якщо храмовий двір Єрусалимського Храму дозволяв вірним збиратися навколо Слова і таїнств, — вони збирались: "І кожного дня перебували вони однодушно у храмі..." [5]. Якщо хтось пропонував свій дім для проведення богослужіння, – вірні збиралися у домі і проводили богослужіння, виголошуючи слово Христове: "...учні зібралися на ламання хліба... в горниці..." [6]. Якщо не було, з деяких причин, можливості збиратися під дахом якоїсь будівлі, то послідовники Господа Христа розташовувалися просто неба, згуртовуючись навколо засобів благодаті. Якщо хтось або влада забороняли християнам проводити будь-які богослужебні заходи на поверхні землі, то вірні спускалися під землю, виробляючи в порожнечах вапняка зали для
проведення богослужінь. Отож, для євангеликів апостольського періоду найбільш важливим було не питання місця проведення, а питання навколо та в ім’я чого збиратися: "Бо де двоє
чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них" [7].
З часом питання щодо місця проведення святих богослужінь сповнюється естетичним характером, який виявив себе в тому, що розпочалася архітектурна епоха будування будівель для внутрішнього життя християнської громади. Особливості естетичного характеру християнського літургійного служіння заохотило вірних виокремити зовнішньо і внутрішньо будинок, який мусив був стати молитовним домом для братів і сестер по вірі в Сина Божого. Зовнішній архітектурний стиль церковної будівлі набуває своєрідного архітектурного виду, який стилістично відокремив церковну будівлю від інших будівель
навколо. Дизайн внутрішнього убрання зали для проведення богослужіння стилістично утворив характерний і своєрідний вид церковної зали.
На сьогодні існують декілька архітектурних стилей церковних будівель, але кожний християнський храм, як правило, складається із своїх характерних основних частин: дзвіниця, притвор, зала для проведення богослужіння. Традиційно християнський храм будується вівтарною частиною на схід, тим самим символічно згадуючи богослужебне храмове [8] життя вірних Старозавітної Церкви.
Внутрішній дизайн убрання зали для проведення богослужіння на сьогодні теж має декілька стилістичних видів, але кожна богослужебна зала, як правило, складається із своїх характерних основних частин: 1) престіл (вівтарна частина); 2) проповідниця (вівтарна частина); 3) місце для служителів (вівтарна частина); 4) місце для парафіян (внутрішня частина); 5) притвор.
Отож, християнський храм, пройшовши століття свого формування, зодягнувся у свій своєрідний та неповторний зовнішній і внутрішній стиль, який своєю естетичною красою надихає послідовників Господа Ісуса Христа виконувати мету свого зібрання — проголошувати Слово Закону і Євангелія та поширювати святі таїнства благодаті.
Примітки:
1. Святий Лука охоплює період після Дня П’ятидесятниці.
2. Дiї. 2:42.
3. Грецький лексикон Стронґа. (с) Bob Jones University.
4. Рим. 1:16.
5. Дiї. 2:46.
6. Дії 20:7, 8.
7. Мт. 18:20.
8. Єрусалимський Храм за наказом Господа Бога був збудований вівтарною частиною на схід.
(Бібліотека сайту київської громади УЛЦ "Воскресіння") |
|
|
|
Последнее редактирование: 28.08.2010 19:42 Редактировал Mykola Danylov.
"Уважайте,чувайте й моліться: бо не знаєте, коли час той настане!" Мр.13:33
|
|
|
Традиції богослужебного життя українських лютеран 1 г., 5 мес. назад
|
|
|
Гарно. Твоя стаття?
|
|
|
|
|
|
|
Традиції богослужебного життя українських лютеран 1 г., 5 мес. назад
|
|
|
Ні не моя, О. Стецюка ще коли він був лютеранином! Друкувалася в "Стяг", теж чудом знайшов її.
|
|
|
|
"Уважайте,чувайте й моліться: бо не знаєте, коли час той настане!" Мр.13:33
|
|
|
Традиції богослужебного життя українських лютеран 1 г., 5 мес. назад
|
|
|
Добре. Я виправив посилання.
|
|
|
|
|
|
|
